“Майбутнє за біогазовими установками”, – переконаний директор київської компанії “СКБ “Ватра” Віктор Бобровський

На фото: Віктор Бобровський (крайній праворуч) з колегами під час проведення Дня поля у Вінницькому районі

Із Віктором Сергійовичем я познайомився на Дні поля, який проходив у Вінницькому районі на базі одного із тамтешніх фермерських господарств.

Цей мовчазний немолодий чоловік у картатій сорочці, потертих джинсах і темних сонцезахисних окулярах, разом з усіма тоді пряжився на немилосердному травневому сонці та уважно слухав пояснення фахівців обласного управління агропромислового розвитку. Втім, як з’ясувалось дещо згодом, столичного гостя більше цікавили не види на урожай місцевих аграріїв, а спорудження на Вінниччині біогазових установок. Тим більше, що наша область, як типово сільськогосподарський регіон, ідеально підходить для цієї справи…

– Комплекси з виготовлення біогазу – не просто новомодне віяння, – підкреслив Віктор Бобровський. – Це швидке й економічно обґрунтоване вирішення багатьох екологічних проблем, не кажучи вже за суттєвий економічний ефект. Адже йдеться про переробку органіки в теплову й електричну енергію та одночасне виготовлення дуже цінного добрива. При цьому маємо аж потрійний зиск. От, взяти, для прикладу, «парниковий ефект» який останніми роками спостерігається на планеті. Відомо, що його спричиняють переважно вуглекислий газ і метан, які вільно виділяються в атмосферу. Але ж ці хімічні сполуки продукує не що інше, як органіка, котра залишається на полях, а також відходи життєдіяльності тваринницьких комплексів, спирто-і цукрових заводів тощо. Залишки рослин, гній, жом, меляса, барда – все це вільно розкладається в полях, ямах, відстійниках і не лише жахливо смердить, отруюючи повітря, а й виділяє шкідливі домішки в атмосферу. Як всього цього позбутись і одночасно «підлікувати» клімат цілої планети? Лише за рахунок біогазових установок…

– По-друге, отримані теплова й електрична енергія дозволяють зекономити значні кошти і позбутись залежності від офіційних постачальників газу, твердого палива та електрики, – продовжує Віктор Сергійович. – В умовах, коли вартість енергоносіїв постійно зростає – це теж дуже вагомий фактор. І, по-третє, в процесі переробки органічної сировини продукується надзвичайно цінне біологічне добриво, так званий дигестат, який сприяє відновлення природнім способом гумусу в грунтах. А що таке гумус? Це основний елемент родючості землі – чим він вищий, тим краща урожайність, тим більше корисних речовин і мікроелементів отримаємо в продуктах харчування. Натомість нині відсоток гумусу в українських чорноземах суттєво упав – такі наслідки бездумної хімізації земель в гонитві за прибутками.

– Наскільки технології застосування органічних відходів відпрацьовані у світі? – запитую співрозмовника.

– Серед промислово розвинених країн провідне місце з виробництва біогазу посідає Данія – майже 20 відсотків її загального енергобалансу. Однак абсолютним лідером можна вважати Німеччину, де споруджено понад 9 тисяч середніх та великих біогазових комплексів. І що цікаво, весь отриманий дигестат, про який я вже згадував, на законодавчому рівні заборонено вивозити за межі країни. Ось як німці шанобливо ставляться до своєї землі.

– Зрозуміло, що перспективи розбудови мережі біогазових установок в Україні безмежні. Але як люди сприймають їхнє будівництво, чи розуміють економічну доцільність?

– На жаль, все відбувається не так швидко, як би хотілось. Суспільство чомусь вважає, що біогаз – це добре, але сонячна енергетика більш доцільна. При цьому до уваги не береться факт, що фотоелементи сонячних панелей мають у своєму складі важкі метали. В разі закінчення терміну експлуатації, їх не можна просто викидати на смітник – потрібна спеціальна переробка. Натомість органічні добрива – це цілком прийнятна перспектива як для нашої країни, так і Вінниччини зокрема.

– Якими матеріальними й фінансовими ресурсами слід володіти, аби спорудити в себе «на господарстві» біогазову установку?

– В першу чергу, потрібна сировина, на якій і працюватиме установка. Дуже добре, коли десь поблизу буде ферма мінімум на тисячу голів ВРХ чи свиней. Чим більше, тим краще. Але цього мало. Потрібно обов’язково додавати ще й рослинні рештки: кукурудзяний силос, жом, барду, мелясу, якесь некондиційне зерно тощо. При їхньому змішуванні ефект значно покращується. Досвід інших держав показує, що для спорудження однієї установки можуть об’єднуватись навіть невеликі господарства. При цьому можна будувати установки різної потужності: від 0,5 до 3-7 МВт. Для прикладу, на сьогодні, у місті Бровари Київської області будуємо установку потужністю 1 МВт. При цьому термін окупності затрат не такий вже й тривалий – в межах 2-2,5 років. Після цього це вже буде генеруюча компанія, яка вироблятиме електроенергію і завдяки «зеленому тарифу» продаватиме струм енергопостачальникам.

– Так що запрошую всіх потенційних клієнтів до співпраці з нашою СКБ «Ватра», – сказав, підсумовуючи розмову, Віктор Бобровський. – Тим більше, що ми працюємо не самі по собі, а в дуже тісній співпраці з німецькою компанією «agriKomp» – одним із провідних світових розробників і виробників комплексних біогазових установок. Досвід практичної роботи наших німецьких партнерів склав майже два десятки років, під час яких було успішно реалізовано понад 970 проектів.

Газета “Вінниччина”

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *